Блаженний владика Микита (Будка) був першим українським греко-католицьким єпископом, який засновував та освячував церкви та місійні станиці на теперішній території Української греко-католицької єпархії Торонта та Східної Канади. Владика Микита народився 7 червня 1877 року в с. Добромірка, яке на той час входило до складу Австро-Угорщини (сьогодні територія України). Єрейське рукоположення отримав з рук Митрополита Андрея Шептицького 25 жовтня 1905 р. 15 липня 1912 року Отець Будка був призначений титулярним єпископом Патари Лікійськської та Апостольським екзархом Канади. Митрополит Андрей висвятив отця Микиту на єпископа 14 жовтня 1912 року у Львові (Україна).
Існує ряд цікавих фактів про блаженного владику Микиту Будку та про витоки сучасної української греко-католицької єпархії Торонта і Східної Канади:
- Блаженний єпископ Микита (Будка) звершив свою першу Архиєрейську Божественну Літургію 8 грудня 1912 року в Монреалі, прямуючи на інтронізацію у Вінніпег, яка відбулася 22 грудня 1912 року. Апостольський екзархат Канади був заснований 15 червня 1912 року.
- У період 1914-1916 років йому вдалося залучити двадцять українських греко-католицьких священиків до душпастирювання в Канаді.
- Він благословив зведення української греко-католицької парафії Святого Юрія в Ошаві (1912). Перша Українська греко-Католицька Церква – Святого Юрія – була побудована в 1916-1917 роках в Ошаві.
- Він освятив українську греко-католицьку церкву святого Преображення Господнього в тодішньому Форті Вільям, нині Тандер-Бей (провінція Онтаріо), близько 1917 року.
- Він став британським підданим або громадянином Канади 23 листопада 1920 року.
- Він освятив новозбудовану святиню Української Греко-Католицької церкви Преображення Господнього в Кітченері (Онтаріо) в 1926 році. Він навіть залишив там підписаний ним антимінс!
- 26 грудня 1926 року у Віндзорі (Онтаріо), він освятив місце та назвав церкву на честь її покровителів – святих Володимира та Ольги.
- Через два роки, у 1928 р., зрікся уряду Апостольського екзарха Канади й повернувся в Україну.
- 11 квітня 1945 р, він був заарештований радянською владою і помер у ГУЛАГу 28 вересня 1949 року.
- 27 червня 2001 року Микита Будка, разом з іншими єпископами-мучениками, священиками, монашеством і мирянами Церкви в Україні, був беатифікований Папою Йоаном-Павлом ІІ.
Коли блаженний Микита (Будка) відправився в Україну після свого зречення в 1928 році, в Канаді налічувалося 47 священиків, 89 черниць, 299 парафій і місійних станиць, які обслуговували близько 130 000 віруючих українських католиків.
На той час одним із місіонерів блаженного владики Микити був отець Василь (Ладика), ЧСВВ, який закінчив велику семінарію в Монреалі і був висвячений на священика 4 серпня 1912 року єпископом Сотером (Ортинським), ЧСВВ, котрий у той же час був апостольським екзархом у США. Отець Василь служив місіонером у Манітобі в 1912-1913 роках, потім у Саскачевані та Альберті в 1913-1922 роках. У 1922-1929 роках він був настоятелем Української греко-Католицької церкви святого Йосафата в Едмонтоні. 20 травня 1929 року Папа Пій XI іменував о. Василя титулярним єпископом Абідос і Апостольським екзархом Канади. Єпископ Василь (Ладика) був висвячений 14 липня 1929 р. Одним з його величезних завдань стало катехизування нових переселенців з України.
За даними канадської урядової статистики за 1931 рік, по всій Канаді налічувалося 186 587 українських католиків, яким служили близько 100 священиків в 350 парафіях та місійних станицях. Щоб допомогти владиці Василю здійснювати його єпископські обов’язки, Папа Пій XII 29 березня 1943 року призначив отця Ніла (Саварина), ЧСВВ, тодішнього настоятеля василіанського монастиря Мандери (Альберта), єпископом-помічником. Українська Католицька Церква в Канаді збільшувалася в чисельності, її діяльність зростала. Владика Василій продовжував свою душпастирську діяльність під час Другої світової війни, а також і по її завершенню, коли приплив біженців з України до Канади був дуже чисельним. За його невтомну апостольську працю, Святий Престол звів владику Василія в сан архієпископа 21 червня 1948 року. Через значне робоче навантаження, пов’язане з далекими подорожами величезними просторами країни, здоров’я владики Василія почало погіршуватися.
Серед довоєнних місіонерів був також о. Ісидор Борецький. Невдовзі після його рукоположення у священники 26 листопада 1938 року, о. Ісидор виїхав з Німеччини до Канади. Спочатку о. Ісидор Борецький служив українським вірним у Саскачевані та Манітобі з 1938 по 1941 роки. У 1941 році владика Василій призначив о. Борецького парохом Української католицької церкви св. Івана Хрестителя в Брантфорді (Онтаріо). Отець Борецький також очолив нові південні місії в провінції Онтаріо, а саме: Делі, Грімсбі, Ніагарі, Сент-Катарінсі, Торольді та Велланді.
Після того, як кардинал Ежен Тіссеран, глава Східної конгрегації в Римі, у 1947 році відвідав Канаду, щоб оцінити тут ситуацію нашої Церкви, було розпочато низку заходів для поділу великий Апостольський екзархат на більш керовані частини.
19 січня 1948 року Святий Престол створив ряд нових українських католицьких екзархатів: Апостольський екзархат Центральної Канади у Вінніпезі на чолі з архиєпископом Василем (Ладикою), ЧСВВ; Апостольський екзархат Західної Канади в Едмонтоні на чолі з єпископом Нілом (Саварином), ЧСВВ; і Апостольський екзархат Східної Канади на чолі з нововисвяченим єпископом Ісидором (Борецьким). Він був призначений екзархом 3 березня 1948 року, висвячений на єпископа 27 травня 1948 року в катедрі Святого Михаїла і поставлений на екзарха 30 травня 1948 року.
3 березня 1951 року папа Пій XII затвердив поділ Апостольського екзархату Центральної Канади на два менших екзархати – Апостольський екзархат Вінніпега під керівництвом архиєпископа Василя (Ладики), ЧСВВ та Апостольського екзархату Саскатуна. Оскільки здоров’я архиєпископа Василія погіршувалося, Папа також призначив єпископа-помічника у Вінніпезі о. Максима (Германюка), який був висвячений на єпископа 29 червня 1951 року у тому ж Вінніпезі. 10 березня 1951 року Святий Престол створив новий Апостольський екзархат Саскатуну і призначив єпископа-помічника Андрія (Роборецького) Апостольського екзархату Центральної Канади новим українським греко-католицьким екзархом Саскатуну. Слід зазначити, що владика Андрій (Роберецький) служив священником у церкві Святого Йосафата в Торонто до часу своєї єпископської хіротонії 27 травня 1948 року в Михайлівському соборі в Торонто.
3 листопада 1956 року, Святий Престіл оголосив піднесення Апостольського Екзархату Вінніпегу до Архієпархії під керівництвом Архієпископа Максима (Германюка), ЧНІ, та піднесення Української Греко-Католицької єпархії в Канаді до Митрополії. Інтронізація Митрополита-Архієпископа Максима відбулася 12 лютого 1957 року в Вінніпегу. Того ж дня три Апостольські Екзархати – в Едмонтоні, Торонто та Саскатуні – були піднесені до рівня єпархій під керівництвом трьох енергійних молодих єпископів Української греко-католицької церкви, готових зіткнутися з пасторальними викликами післявоєнного періоду. В Українській греко-католицькій єпархії Торонта та Східної Канади, крім створення нових парафій та місійних станиць в Онтаріо, Квебеку та Новій Шотландії, владика Ісидор (Борецький) сприяв розвитку мирянських організацій, таких як Братство українців католиків Канади, Ліга українських католицьких жінок Канади та Українська Католицька Молодь Канади, пізніше перейменована на Українська молодь Христові. Владика Ісидор був офіційним соборовим отцем на кожній з чотирьох сесій Другого Ватиканського собору в Римі.
Українська греко-католицька єпархія Торонта і Східної Канади також започаткувала видання своєї власної офіційної преси – “Наша мета”. Отці Василіяни мали свою друкарню, де вони видавали журнали “Світло” і “Beacon”, а також свій щорічний Альманах. Отці Василіяни служили своїм парафіям в Оттаві, Грімсбі і Торнгілі, а також керували Колегією святого Василія Великого в Торонто протягом багатьох років. Впродовж кількох років сестри Василіянки мали невеликий монастир, при церкві Успіння Пресвятої Богородиці УГКЦ в Місісаґа (Онтаріо). Сестри Служебниці Непорочної Діви Марії провадили катехизацію дітей у різних містах по всій єпархії, зокрема в їхній Академії для Дівчат в Анкастер, (Онтаріо). Крім того, Сестри Служебниці організовували щорічні Маріїнські відпусти (прощі) в Енкастері. Отці Редемптористи мали свій новіціат і семінарію в Мідовейлі, (Онтаріо), і служили в парафії Пресвятої Євхаристії Української греко-католицької Церкви в Торонті. Отці Студити мали монастирі у Вудстоку та Оранджвілі, (обидва в провінції Онтаріо). Сестри Студитки мали свій монастир в Дандалку (Онтаріо).
Сестри-місіонерки християнського Милосердя мали свій монастир в Квінстоні, (Онтаріо), а потім перенесли його в Торонто. Під керівництвом владики Ісидора, Українська греко-католицька єпархія Торонта створила і забезпечила духовну опіку пʼятьом школам візантійського обряду: Святого Йосафата, Святого Димитрія, Кардинала Йосипа Сліпого у Торонті, Святої Софії у Місісаґа та Святого Духа у Гамільтоні. 16 червня 1998 року владика Ісидор (Борецький) став єпископом-емеритом, проте залишався активним у церковному житті доки його стан здоров’я на це дозволяв. Владика помер 23 липня 2003 року.
16 грудня 1992 року Святий Престол призначив отця Романа Данилака, котрий на той час займав уряд єпархіального канцлера, титулярним єпископом Ніси та Апостольським Адміністратором Української греко-католицької єпархії Торонта і Східної Канади. Його єпископська хіротонія відбулася 25 березня 1993 року в катедрі святого Махаїла в Торонті. 16 червня 1998 року він офіційно зрікся свого уряду, що співпало зі зреченням з уряду владики Ісидора. Після свого зречення йому було доручено спеціальні обов’язки в Римі. 7 жовтня 2012 року владика перейшов до вічности.
1 липня 1998 року Святий Престол призначив тодішнього українського греко-католицького єпископа Саскатуна преосвященного Корнелія Пасічного, ЧСВВ, другим єпархіальним єпископом Української греко-католицької єпархії Торонта і Східної Канади. Його інтронізація відбулася у Словацькому греко-католицькому соборі Преображення Господнього в Маркгемі (Онтаріо) 24 вересня 1998 року. Єпископ пішов на емеритуру 3 травня 2003 року і помер 30 січня 2014 року.
3 травня 2003 року Святий Престол призначив отця Стефана Хмілара, пароха української греко-католицької парафії Успіння Пресвятої Богородиці міста Місісаґи (Онтаріо), третім єпархіальним єпископом Української греко-католицької єпархії Торонта та Східної Канади. Його єпископська хіротонія відбулася 23 липня 2003 року. Владика подав на зречення уряду 9 листопада 2019 року і залишається почесним єпископом єпархії Торонта та Східної Канади.
9 листопада 2019 року Папа Римський Франциск призначив преосвященного владику Браєна (Байду), ЧНІ, тодішнього правлячого архиєрея Саскатунської єпархії Апостольським Адміністратором єпархії Торонта та Східної Канади Української греко-католицької церкви. 28 квітня 2022 року вселенський архиєрей призначив владику Браєна четвертим правлячим владикою цієї єпархії. Його інтронізація відбулася у парафії святих верховних апостолів Петра і Павла у Скарборо, що у м. Торонто (Онтаріо).
